Обласний челендж "Люди доброї волі обирають долю"

"Люди доброї волі обирають долю!" Саме таку назву має обласний челендж - сповідь, в якому бере участь Махно Аліса, вихованка зразкового театрального колективу "Чіз" Центру позашкільної роботи. І саме такий вислів якомога краще підкреслює характер, діяльність, життєве кредо жінки, ім'я якої асоціюється зі словом волонтер!
Наталья Горобець та її сповідь.
Волонтерство …
Деякі кажуть «та нащо, це нам держава повинна давати, чого ми повинні свої останні копійки віддавати, адже командування усім повинно забезпечувати». Звичайні люди – ті які не займаються волонтерством, вони дуже далекі від війни. Наприклад я, як волонтер, я ж спілкуюся з багатьма військовими, я знаю у кого який командир, я знаю де хто на яких позиціях, я знаю яка в них обстановка, як хлопці живуть там насправді, як вони там їдять, як вони там сплять, як вони спілкуються і чому в нас така ситуація складається. Ну от я вам розповім таку свою історію. Мені дзвонять хлопці і кажуть «так, командир нам привіз спальники, але Наташа, чому по тисяча гривень?» я кажу «як це по тисяча? Я давала безкоштовно» Ну тобто перший раз мене навчило, все, я почала передавати хлопцям із рук в руки, або поштою, або вони мене самі знаходять.
Волонтерство - це образ життя, це стан душі. Ті люди, які роблять це заради чогось, от заради того щоб посвітитися в Інтернеті, або за-ради электорату, показати отакий я красивий.. тобто, шукають з цього вигоду- вони відходять на другий план, рано чи пізно показують своє єство, або швидко втомлюються. Ми всі втомлюємося, але є якийсь певний час, там два-три дні, чи там неділя якогось відпочинку. Хоча такого в мене не було, з 24го лютого – ніякого відпочинку.
Волонтерство - це велика відповідальність перед людьми. І дуже багато людей думають, що волонтери багаті люди, волонтери заробляють мільйони. Другі волонтери на це підставляють! Якщо я виклала «треба купити генератор», то люди думають, що мені гроші посипалися на карточку і мені 100 тисяч накидали, і я за 8 генератор купила, а 92 собі в карман поклала. Ні, такого немає. У людей грошей вже немає. Хто ще більш менш тримається на плаву - той допомагає. Дуже мало людей які зараз можуть допомогти і це зрозуміло тому що, вигрошилися.
Волонтерство - це також звітність. Коли ти співпрацюєш з благодійними фондами – ти повинен відзвітувати, ти повинен правильно вести документацію. Це все дуже серйозно. Особливо коли тебе знають як волонтера зі стажем.
Їде гуманітарна допомога від ООН Адра. Роздаємо коробки, бігаємо. Бабушки, дідусі кричать і проклинають і за руки хватають, і це просто мрак. Це безкінечний поток негативної енергії. Ти з правої руки кормиш, а ліву тобі загинають. Ось так роблять наші люди. Чесно кажучи, дуже соромно за наших людей. Місяць я видаю цю гуманітарну допомогу, коробки по 18 кілограм, вони за них убиваються просто. Ось, Чуєте? Гризуться за гуманітарку..
Я ходжу постійно з заспокійливим, з 24 числа із заспокійливим. В мене вже четвертий день серце коле, мені погано. Я вже капалась, мені погано було, свідомість втрачала. Це вже все було. І пластом я чотири дні лежала, і відключала я телефон, і погано, все. Хлопці дзвонять з передка
–Ната, у нас така ситуація, командир приїхав забрав ВАЗ.
Що робить? Ну давайте збирати. І Італія і Франція і там де родичі він там всім дзвонив – назбирали на машину, Слава Богу. І знову таки, ось цей срач у Фейсбуці - «а чому ми повинні, а де оті машини, що атб там щось давали, де оті машини, що Притула давав?»
Товариші, ви розумієте, що на передку машина для нас, як туалетний папір тут. Хлопці їдуть – вони попадають під обстріл – мінус чотири машини, в мене є відео, як хлопці зранку прокинулись і мінус три машини.
Були у нас тут хлопці, 280 чоловік в сьомій школі. Вони жили тут, а на першому поверсі жили переселенці. Їх зірвали різко, тому що пішла хвиля пішла, що ії начебто здали, здали координати шкіли, де військові проживають. Жили тут хлопці, ми з ними роззнайомилися, кросівки їм купляли. І от вони вночі виїжджають. Вони не доїхали. Семеро тільки залишилося живих. Їх там було 200 чоловік. Там і дівчата були молоді 20ти - річні. Їхню колону повністю роззбомбило.
Волонтерство – це дуже важко. Волонтер в першу чергу має бути людяним і добрим. Треба чітко розуміти що таке волонтер, а що таке приватний підприємець! Багато хто з так званих «волонтерів» це не розуміє. Вірніше розуміє, але совісті немає. Дуже мало людей які живуть і їм болить, а мені болить, я пішла, зняла золотий браслет тому що мені не вистачало хлопцям на машину.
Вечорами я плачу, плачу від того що жалко хлопців. Від втоми плачеш. Волонтер плаче постійно. Він не показує, він сильний... А ввечері просто плаче в подушку. Ти до такої міри втомився і ти розумієш, що ти зупинитися вже не можеш. Бо якщо ти зупинишся то ти підведеш хлопців. Вони на передовій відчувають нашу підтримку. Коли ми передали на передову малюнки – хлопці мені кажуть: «Наташ, ми ці малюнки кладемо собі під каски і в кармани». Одного хлопця навіть врятувало, отам де був малюнок йому не пробило каску, а стріляли в голову.
Хлопці кожен божий день гинуть. Я відправляю посилки, а потім мені пишуть і кажуть що іх вже немає. Я тільки їду на пошту – мені дзвінок: «Наташ, не відправляй, його вже немає.» І таке постійно.
Я працюю в управлінні освіти, а по вихідним я роблю масажі. Ось за це я живу. А Волонтерство - це безоплатно, добровільно, цілодобово. Це на благо суспільства.
Був березнь, я була в дк, там був в мене склад. Роздавала я там переселенцям памперси, одяг. Підходе до мене жінка гарно вдягнена, на кожному палці по золотій каблучці, нарощені вії. Вона мені каже: «Здрастуйте, а ви волонтер? Ви знаєте, ми приїхали, ми самі з Попасной, в мене батько при смерті». Я кажу – вам потрібні ліки, допомога? Вона – «Батько хоче, щоб його поховали на рідній землі». Я кажу – «можливо зробити кремацію і коли закінчиться війна. Поховаєте його, як він хотів, на рідній землі», Вона каже – «я знайшла одну ритуальну службу, вони сказали що за 3 000 доларів це зроблять, але в нас грошей таких немає, ви ж волонтер, давайте ми поховаємо навпіл» Мене чесно кажучи пробило, в мене люди без житла, одягу, хлопці на передовій весь час потребують допомоги… Не витримую й кажу- «Ви це вважаєте нормальним? Піди зніми усі свої каблучки, та поховаєш батька». А вона – « Тю..Нащо тоді говорити, що ви волонтер!?»
Я знаю скільки буде йти війна, тому що мені сняться віщі сни. Я знаю що воно буде ще довго. Дніпропетровську область не візьмуть, але нас потрясуть. А хлопці все одно будуть гинути на передовій. Тому нам всім треба набратися терпіння. Нам потрібно поєднатися, якщо ми хочемо перемогти в цій війні. Будемо відвойовувати свою країну.
Я буду робити все до тих пір поки не закінчиться війна.
Вихованка зразкового театрального колективу "Чіз" Махно Аліса.